Залученість й праця українців на різних напрямках вражає. Адже допомога тим, хто її потребує під час війни (як захисникам, так і тим, хто через війну опинився у скруті), - це не просто робота. Це те, що змінює наше суспільство. Саме про ці зміни та створення відомої волонтерської організації, про важливість її діяльності, ризики та виклики, і як людям перевірити чи справді вони співпрацюють з волонтерами, а не з шахраями про все це дізнавалася журналістка "ТрибунаЛу" - Наталія Проць.
Василь Журбенко із позивним "Шаман"
Керівник волонтерської організації "Айдар Волонтерська Допомога", яка виконує бойові завдання у зоні ССО. У 2014 році добровольцем вступив у батальйон "Айдар" й з перших днів боронив Україну. Також Василь журналіст та директор охоронної компанії «Укри».
З якого моменту розпочалась ваша волонтерська організація?
Все почалось ще тоді, коли ми були в АТО й виконували бойові та волонтерські завдання. Думали, що все це скоро закінчиться, тобто перше гасло батальйону «Айдар» було таке: «Ми прийшли перемогти та розійтися по домівках», потім «Рабів до раю не пускають». Ми щиро вважали, що закінчимо все за три місяці, після Майдану. А виявилось, що все затягнулось настільки, що вкінці 2015 року багатьох вже не було, а в інших вже з'явилась втома й тому подібне, а ЗСУ почали виконувати своє завдання, тоді ж всі батальйони почали підпорядковувати під ЗСУ.
Коли ми повертатись з АТО, намагалися чимось зайнятись. Водночас зустріли цікаве ставлення, мовляв, з нами краще не співпрацювати, нас просто боялись. Дуже багато людей залишилися без роботи. Ті хто повернувся побачили, що агресія й далі продовжується. Наш батальйон залишався, він просто пішов під ЗСУ, йому присвоїли 24 ОШБ, і він вже в такому складі продовжував воювати, але залишались ті ж самі люди та потреби. Таким чином ми вирішили відкрити нашу волонтерську організацію, яка спочатку складалась саме з колишніх бійців, волонтерів, всіх хто допомагав батальйону. Коли ми лише почали працювати, нас ще ніхто не знав. Але хто був дійсно патріотом і розумів ситуацію, наприклад, коли ми кудись йшли у формі, побачивши напис «Айдар» самі підходили, давали по 200 - 500 грн, хто скільки міг. Наша організація «Айдар Волонтерська Допомога» - одна з перших в області поставила це на офіційний рівень. Ми відкрили громадську організацію, офіційний благодійний фонд. Потім починали у магазинах, на кордонах ставили волонтерські точки, де наші волонтери офіційно, зі всіма дозволами, необхідними документами, і навіть скриньки, у які збирались кошти були оформлені згідно з законом, з печатками, договорами з батальйоном, який дозволяє це робити. Ми почали вести бухгалтерію.
Був час коли ми навіть боролись з шахраями, які переганяли необхідні військовим речі та продавали їх. Ми зрозуміли, що вони як «гідра», одних знищуєш, а інші з’являються.
Як до волонтерів ставиться держава, а як самі люди?
По-різному, держава не забороняє, але й не заохочує. Бували випадки, коли й ставили палки в колеса, але останнім часом не помічав, щоб таке траплялось. А стосовно людей, то зустрічаються настільки різні точки зору, коли одні розуміють, що це повинна робити держава, проте не робить до кінця і вони не жаліються, що от у нас військовий збір, навіщо я даватиму гроші, вони мовчки дають хто скільки може і куди може. Інші зайняли таку позицію, що вони нікому нічого не винні, вони це не розпочинали, з них знімають військовий збір, і на цьому їх обов’язки закінчуються. Все це залежить від патріотизму.
Як волонтери вибирають кому допомагати, можливо, Ви контактуєте з державою, напряму з людьми чи вибираєте самі?
Наша організація контактує зі своїми побратимами, яких розкинули по різних підрозділах. Колись вони служили в «Айдарі», зараз хтось служить у 72-й, 92-й, хтось 80-й бригаді, та багатьох інших, це одна ланка. Також ми виходимо на інші бригади, питаємо чи їм нічого не потрібно, вони кажуть свої потреби, а ми стараємось наступного разу усе привезти. Ми офіційно укладаємо договори, щоб командир батальйону знав і все ставили на баланс частини та все було офіційно, щоб знали кому ми передаємо, для яких потреб та скільки.
Де ваша організація бере кошти на волонтерство?
Зараз з цим легше, нас багато хто знає, ми вже не стоїмо й не просимо. Про нас розказують за кордоном. Люди на нас виходять, ми з ними спілкуємось. Є такі, які дзвонять і кажуть «я готовий допомогти, але мені потрібні гарантії». Ми відверто кажемо, на що люди можуть розраховувати. Дехто починає співпрацювати з нами невеликими кроками, потім зрозумівши, що ми надійна організація з хорошим іміджем, співпрацює масштабніше. Практично все зараз, будується на донатах. Люди виходять через знайомих, рідних, десь читають про нас. Хоч у нас є лише фейсбук-сторінка.
Як Ви звітуєте, коли отримали гроші від організацій чи від людей?
Ми до цього підходимо ретельно, ведемо бухгалтерію, відмічаємо все, що прийшло, звідки, від кого. У нас відбувається все так, як вимагає цього закон. Ми є не прибутковою організацією.
Податковій представляємо все куди пішло й звідки прийшло. За усі кошти, на які ми щось купуємо - звітуємо. Надаємо усі чеки, акти, навіть якщо купуємо закордоном надаємо декларації. Ми передаємо справді потрібні, дорогі машини, такі як: Toyota Tundra, Land Cruiser.
Як заробляють волонтери, на що живуть?
В принципі не можна сказати, що волонтери заробляють. Якби я сказав, що заробляю на волонтерстві, то не поважав би себе, я скоріше навпаки, іноді себе у чомусь обмежую. Не можу сказати таке про всіх, бо й сам зустрічав таких людей, які біля волонтерства живуть. Є й такі ситуації, наприклад, коли потрібно привезти машину з-за кордону, ми шукаємо людину, котра може це зробити, кажемо, що забезпечимо усім необхідним під час поїздки, дехто погоджується без проблем, а дехто вимагає гроші.
Як людям дізнатися, що їхні кошти підуть на допомогу, саме волонтерам, а не шахраям?
Кожна людина, яка щось передає на ЗСУ або на волонтерські потреби, має право поцікавитись, що це за організація. В інтернеті ми можемо знайти багато інформації. В будь-якому випадку, на мою думку, людина, яка кудись дає кошти чи кидає на рахунок завжди може зателефонувати та поцікавитись, «а яку суми ви зібрали, де я можу побачити акти прийняття-передачі, чи ви можете дати мені контакти частини» і тому подібне. Наша організація ніколи таких речей не приховувала, на кожних наших волонтерських пунктах ми вказуємо, яка частина, контакти з ким охочі допомогти можуть зв’язатись. Є люди, яким це взагалі не цікаво цим і користуються шахраї. Наша організація пригнала понад сто машин, дронів також дуже багато, а є ті хто привіз для себе прикриваючись тим, що вони це роблять для ЗСУ.
Якими рисами чи зв’язками має володіти людина, якщо вона хоче стати волонтером?
Неважливо яка людина, які у неї зв’язки. Головне, щоб вона щиро хотіла допомагати, тоді все стає на свої місця. Якщо ми уявляємо собі волонтера, то одразу думаємо, що це людина, яка нічого не боїться. Ні, бояться всі. Кожного разу як волонтер їздить в зону АТО, ООС - страшно. Бувають такі ситуації, коли ми дізнаємось, що там де ми нещодавно були прилетів снаряд.
У нас з дружиною була така ситуація, вона у мене також волонтер, коли ми приїжджали в Донецьку область, під’їжджаємо до потрібного місця і їдемо по навігатору, він показує нам дорогу, а ми перед старим цвинтарем. Виїжджаємо на старий знак 20 км до Донецька й розуміємо, що ми вже, напевно, на ворожій території та що буде далі невідомо. У нас зі зброї був лише пістолет. На машині був напис «Айдар», ми розуміємо, якщо зустрінемо росіян, то вони не будуть раді нас бачити. До нашого батальйону жорстоко ставляться у полоні, як і до «Азову», «Правого сектору». І схожих ситуацій дуже багато.
Коли я питаю свою дружину чи їй не було страшно, вона відповідає «так, було, але я була з тобою». Хтось має це робити, допомагати захисникам.
На якому рівні зараз українське волонтерство?
Я думаю, що з 2014 року українське волонтерство дуже піднялось у світовій ланці. Тому, що колись для нас, навіть для мене, слово «волонтер» скоріше було пов’язане з тваринками, літніми людьми, яким потрібно допомогти. Коли ми вперше зіткнулись з тим, що почали волонтерити, кожен з нас відчув, що це таке і цим словом всі стали пишатися. Зараз я скажу цікаве порівняння, що в 14-15-му році, коли ми їхали колоною і на нас писало «волонтер», то всі дивувались, що за волонтери, що вони там роблять. Зараз під час повномасштабної війни кожен другий цим займається і люди почали пишатися тим, що вони роблять, хочуть себе якось виділити, особливо ті, що дійсно допомагають, хочуть, щоб їх справді знали.
Яким чином можна збільшити кількість людей, які допомагають волонтерам?
Думаю, це все залежить від того, як ми будемо виховувати своїх дітей і як ми будемо ставитись до пропаганди, яка буквально всюди. Набагато краще, якби волонтерів було менше, але справжніх, відповідальних, які не обманюють людей. Ми прийшли в цей світ як в магазин, ми користуємось, в кінці буде каса і розрахунок за все.
Де Ви берете наснагу продовжувати свою волонтерську діяльність?
Як, на Вашу думку, війна змінила суспільство?
Українці зараз об’єднані як ніколи. Після перемоги вже не буде поділу країни на схід та захід, тим більше зараз все так перемішалось, не зрозуміло хто звідки. Навіть менталітет Львову змінився трохи. Єдине, зараз як ніколи важливо правильно виховувати дітей, все ж таки ми пропустили 30 років.
Українська нація непереможна,боронити своє,допомагати хто цього потребує, об’єднуватися під час загрози це в крові та підсвідомості кожного українця . Велика шана тим хто став на захист свого народу і української землі. Слава Україні!!!