Документальні стрічки потрібно дивитися, щоб пам’ятати людей чиє життя перетворилось на пекло або взагалі обірвалось та не забувати біль та горе, яке принесли нам росіяни. Вони демонструють реальні історичні, героїчні, трагічні кадри та факти, які вплинули на наше сьогодення. Тому важливо показувати Україні та світові біль і жах цієї війни, а також розповідати про життя наших Героїв-Захисників. Один із таких документальних кінострічок є «Обличчя війни» – проєкт, який розповідає сім унікальних історій наших бійців. Картина передає емоційний стан українських воїнів, їх біль, страх, боротьбу та неймовірну віру в Бога. Про створення фільму, організаторські моменти, нюанси та труднощі, розповідає керівник проєкту "Обличчя війни" , член НСЖУ та головний редактор незалежного медіа "ТрибунаЛ" - Іван Рибак.
Розкажіть про зародження ідеї фільму та про основні етапи підготовки створення проєкту
Спершу до мене підійшла заступник Головного редактора медіа "ТрибунаЛ" - Діана Мосора з пропозицією створити документальний фільм про наших воїнів, які захищають нас. Я відразу ж підключився до цієї ідеї. Як у керівника проєкту, мої основні завдання були: забезпечити знімальний процес, забезпечити бійців морально-психологічною підтримкою, які приїжджали до нас із своїми сім'ями. Перед зйомками фільму ми знайомилися із захисниками та захисницями та старалися створити для них комфортну атмосферу, аби вийти на відкритий діалог один з одним.
Що спонукало Вас долучитися до створення фільму та взятися за керівництво цього проєкту?
Ну, спершу спонукало покоління, яке підростає. Адже основний посил до молоді. Молодь повинна знати в лице своїх захисників, які віддають своє життя та здоров'я заради їхнього майбутнього.
З якими труднощами на етапах творення кінострічки Ви зіткнулися?
Авжеж, були труднощі. Будь-яке кіно потребує фінансових ресурсів та якісної апаратури. Але завдяки нашим людям, які захопились цією ідеєю й зрозуміли, що цей проєкт зараз на часі, вони розпочали допомагати. По-різному, хтось мав можливість фінансово, хтось морально, хтось фізично, хтось допомагав транспортом, й це дуже приємно, що люди небайдужі. Вони розуміли, що цей проєкт для майбутньої молоді, як історичний доказ, що у нас війна з непростим та підступним ворогом.
Під час створення будь-якого проєкту бувають непередбачувані ситуації, коли щось іде не за планом. Чи були схожі ситуації у Вас ?
Були присутні переживання, а особливо перед першою презентацією фільму, адже за декілька днів до показу відбувся технічний збій і ми були на межі втрати нашої праці, яку так важко напрацьовували декілька місяців. І тільки завдяки спеціалістам ми побороли цю проблему.
Де вперше презентували фільм та які емоції Вас переповнювали?
Перші хвилювання - це як люди сприймуть наш фільм, яка буде реакція та чи прийдуть вони взагалі. Попередньо ми підготували запрошення для різних організацій, фондів, журналістів, колег також дуже чекали військових, героїв фільму та їхніх сімей. Зал був розрахований на 70 сидячих місць, але людей прийшло набагато більше, близько 130-ти й ми щоразу доставляли крісла. Тоді для нас ця кількість була великою.
Також у цей день відбувся тривожний момент, адже перед початком фільму, коли увесь зал підвівся, аби заспівати наш гімн в цей час почала лунати сирена. І чим гучніше вона лунала, тим голосніше зал співав, міцно тримаючи праву руку на серці. І в цей момент пробіглись мурахи по тілу. Під час перегляду кінострічки я уважно спостерігав за глядачами й бачив емоції людей, коли вони плакали й разом переживали історію кожного героя. І це мене дуже зворушило. Тоді я зрозумів, що наша робота недаремна. І ми повинні рухатися далі.
Де саме презентували кінострічку "Обличчя війни"?
Після першої презентації у Будинку воїна ми презентували у містечках Львівської області, зокрема Немирів на день Захисника та Захисниць України, Радехові та інших. Завершили прем'єрний показ у львівському Будинку офіцерів на який приїхали студенти із військової кафедри, студенти факультету журналістики, викладачі, громадські об'єднання та члени національної спілки журналістів України. Також ми презентували "Обличчя війни" у Польщі в містах: Краків, Катовіце, Люблін для наших переселенців, які там проживають та поляків. Окрім офіційних заходів ми часто організовуємо зустрічі зі студентами в університетах, із старшокласниками у школах. І власне на всі заходи представлення фільму ми традиційно залучаємо по можливості наших захисників-героїв, які відзнялися у кінострічці, та після перегляду залучаємо молодь до дискусії з військовими. Вони дуже свідомі сьогодні й цей момент для них особливий, їм цікаво поспілкуватися по той бік екрану із захисниками, подякувати та наслідувати мужній приклад.
Фільм відомий і за межами України. Ваша громадська організація «Право та Справедливість» активно презентувала спецпроєкт у містах Польщі, а чи плануєте організовувати покази у інших містах Європи та світу загалом?
Наш фільм перекладений на англійську й польську мови. На даний момент є активні запити, аби популяризувати "Обличчя війни" в Англії, адже ми активно співпрацюємо з британськими волонтерами й часто зустрічаємося у Львові та разом їздимо провідувати наших воїнів у госпіталях. Також наш фільм дивляться в Нідерландах, в Америці, маємо позитивні відгуки та подяки від нашої діаспори. Це наш перший проєкт, але ми на цьому не зупинилися й вже готуємося знімати продовження. Невдовзі в нас розпочнуться нові зйомки, де ми розкриємо нових героїв, волонтерів та їхні історії.
Про війну, ситуацію на фронті, наших Захисників та їхні історії важливого розповідати Україні й усьому світові. Чому, на Вашу думку, саме воєнна документалістика є дуже важливим інструментом для цього?
Такі документальні проєкти, фільми є суспільно-важливі. Тут висвітлено наше життя і боротьбу народу за свою волю, незалежність, за право говорити рідною українською мовою. І дуже важливо, щоб молодь розуміла, якою ціною дається ця свобода.
