ГО «Лярш-Ковчег» — це не просто організація, це жива спільнота, де люди з інвалідністю, яких тут з любов’ю називають Друзями, творять своє місце сили. Це простір, де кожна людина — незалежно від життєвого досвіду чи рівня підтримки — може бути собою. Тут не лікують і не виправляють — тут живуть, дружать, ростуть і вчаться одне в одного. Саме ця філософія лежить в основі щоденної роботи майстерень, спільних обідів, розмов, тиші та взаємної присутності.
У 1998 році розпочала свою діяльність перша майстерня, де люди з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень разом з асистентами могли перебувати впродовж дня. Згодом таких місць стало більше: чотири. Окрім цього розпочала роботу й денна програма для людей з глибокою формою неповносправності. Основна мета організації — створення умов для спільного життя, праці та розвитку, заснованих на гідності, прийнятті та рівності. На базі цих п’яти програм була створена спільнота «Лярш-Ковчег», яка у 2008 році увійшла до Міжнародної Федерації Ляршу — глобальної організації, що об’єднує понад 150 спільнот у більш ніж 35 країнах світу, де люди з інтелектуальними порушеннями та ті, хто їх підтримує, живуть і працюють разом на засадах рівності, гідності та взаємної підтримки. У листопаді 2011 р. у місті Львові відкрився перший спільнотовий будинок підтриманого тимчасового проживання.
Однією з частин спільноти є майстерня «Бджілка» — місце, де люди з інвалідністю займаються виготовленням прикрас з бісеру, розробляють дрібну моторику створюючи творчі й унікальні вироби ручної роботи. Тут створюється не лише продукція, а й глибокі міжособистісні стосунки, а головним принципом роботи є присутність, турбота і спокій.
Соціальна працівниця Войтович Марія з майстерні «Бджілки» розповідає:
«У нас немає спеціального підходу до Друзів. Найважливіше — це просто бути собою і частіше спілкуватися та проводити час одне з одним, бо чим більше ми разом, тим живішим і міцнішим стає зв'язок між нами та Друзями. Для кожного Друга підтримка є різною: у когось це просто підтримка діалогу, для когось — просте перебування поруч або легкі дотики до плеча», — говорить Войтович Марія.
«В нас багато традицій. Однією з таких є спільний обід, за яким ми можемо поспілкуватися або просто помовчати — в залежності від настрою Друзів».
У своїх коментарях пані Марія також наголошує на вміннях особливих людей, які суспільство часто не помічає:
«Таланти. Друзі можуть робити такі речі, які мені не вдається. Це переважно дуже кропітка робота: набирання бісеру на нитку, плетіння силянок. Також — дар емпатії, прийняття, дружби. Друзі є чудовими друзями не тому, що ми їх так називаємо, а тому, що вони вміють спілкуватися з людьми і можуть знайти спільну мову з іншими людьми».
Марія Войтович зазначає, що серед основних викликів у взаємодії з новими людьми у майстерні часто виникають комунікаційні бар’єри. Зокрема, це може бути пов’язано з нерозумінням особливостей Друзів або з тим, що окремі відвідувачі замикаються у собі через власні психологічні труднощі. Вона також зазначає, що люди, які раніше не мали досвіду спілкування з особами з інвалідністю, спершу можуть відчувати скутість або незручність. Проте, чим частіше відвідувач бере участь у житті майстерні, тим швидше та легше налагоджується комунікація. Друзі, своєю ж чергою, дуже відкриті до нових знайомств, охоче приймають усіх, хто приходить, і поступово включають їх у своє коло.
У зв’язку з повномасштабним вторгненням росії в Україну, питання безпеки для Друзів, працівників та відвідувачів майстерень стало одним із ключових. Як розповідає соціальна працівниця центру, на початку війни спільнота змушена була перейти в онлайн-формат роботи через платформу Zoom. Такий підхід виявився можливим завдяки попередньому досвіду під час пандемії COVID-19. Однак не всі родини мали змогу долучитися до занять дистанційно — причиною були як технічні обмеження, так і труднощі з користуванням цифровими програмами. З часом працівникам вдалося надати необхідну підтримку та пояснення.
Крім того, організація подбала про облаштування укриттів поблизу майстерень. Серед технічних труднощів, з якими довелося зіткнутися, були регулярні відключення електроенергії. Через це працівники часто були змушені імпровізувати з приготуванням їжі та забезпеченням базових умов під час перебування в укриттях, коли є обстріли та повітряні тривоги. Водночас особливу увагу приділяли створенню емоційного комфорту для Друзів у стресових ситуаціях, аби запобігти їхньому тривалому перебуванню у стані тривоги.
Окремо пані Марія зазначає: попри можливі упередження, критики чи хейту щодо спільноти вона не чула:
«Я ніколи не чула ні критики, ні хейту зі сторони інших людей. Можливо, можна згадати, ті випадки, коли люди деколи вживали неправильні терміни або казали на людей з інвалідністю “бідні діточки”. Але зараз усе настільки змінилося, що, окрім помилок з термінами, я не чула ні хейту, ні критики у сторону нашої організації.»
Міркуючи про перспективи розвитку «Лярш-Ковчегу», Марія Войтович підкреслює важливість того, щоб суспільство не просто знало про людей з інвалідністю, а визнало їхню глибину, талант і здатність змінювати інших.
Автор: Кая Гоуст