«Коли серед людей панує любов, тоді є злагода, тоді є добро. А коли є злагода і добро, є щастя», — Володимир Пилат, засновник Школи Бойового Гопака.
Стрибки, присідання, удари п’ятами — ці рухи ніколи не були лишень танцювальними, однак лише у двадцятому столітті вони стали елементами цілого бойового мистецтва. Бойовий гопак – унікальне українське явище, що поєднує красу народного танцю й силу козацьких бойових традицій.
Як усе починалося: боротьба, сумніви й перемоги
У середині 1980-х років у Львові розпочалося відродження однієї з українських бойових традицій завдяки ініціативі Володимира Пилата — дослідника бойових мистецтв і знавця національного фольклору. Пилат понад сімнадцять років опановував різноманітні східні бойові школи — кіокушинкай карате, годзю-рю, шотокан, джиу-джитсу, айкідо і кікбоксинг — і в саме в цей період він паралельно зайнявся дослідженням українського народного танцю, зокрема гопака і метелиці. Він помітив, що в цих танцях сховані елементи, які нагадують бойову техніку: удари ногами в стрибку, присідання, підсікання, відбивання, «повзунці» й інші рухи.
У 1985 році Пилат організував експериментальну школу бойового гопака, у якій почав систематизувати й трансформувати ці народні рухи під вимоги сучасного бойового мистецтва. Два роки потому, у 1987 році, відбулася офіційна реєстрація Школи Бойового Гопака у Львові — як постійної навчальної структури, покликаної не лише зберегти елементи козацьких і народних бойових практик, а й подати їх у новому, системному вигляді.
Однак, шлях нового бойового мистецтва, яке зростало на ґрунті українських традицій, легким не був. Українців звикли бачити як селян, робітників, але не воїнів. «Мені в очі казали — Володя, якщо тобі так подобаються шаровари, зроби кікбоксинг в шароварах і будеш щасливий, но не прив’язуй сюди український народ», — розповідає пан Володимир. Та любов до своєї справи та мотивація були сильнішими за суспільне нерозуміння, й Пилат вперто робив своє: писав посібники із техніки бою, їздив із семінарами та навчав учнів.
Наполеглива праця таки почала приносити результати, і не лише на рівні країни, а й на світовій арені. У кінці 1990-х – на початку 2000-х бойовий гопак перетворився з локальної ініціативи на масштабний рух: лише за 1998–2000 роки Центральна школа провела сім чемпіонатів, вісім навчально-вишкільних семінарів і десятки показових програм по всій Україні. У 2001-му з’явилася Міжнародна федерація бойового гопака, що почала популяризувати мистецтво за кордоном. Того ж року українська збірна здобула третє місце на Всесвітньому фестивалі бойових мистецтв у Південній Кореї та передала книгу Володимира Пилата до бібліотеки Шаоліню.
Сьогодні Володимир Пилат радіє, що тоді не зупинився: його учні продовжують справу, тренують наступні покоління і розвивають мистецтво, яке народилося з любові до української культури. «За 40 років існування Школи Бойового Гопака через неї пройшли понад 350 тисяч учнів. Особисто я навчав й виховував понад 10 тисяч дітей. Згодом багато із них самі ставали тренерами, хорошими тренерами, й вчили наступні покоління», — із посмішкою в очах розповідає Володимир.
Виховання через бойове мистецтво
Важливу роль у формуванні моральних засад нового мистецтва відіграло родинне виховання Володимира: його дід і батько були нащадками козацьких і шляхетських родів, тож змалечку він чув про лицарський кодекс честі та виховувався на традиціях українського лицарства. «Мій рід походить від козаків. Один дідусь був в особистій охороні австрійського цісаря Франца-Йосифа, інший пройшов три війни. Батько все життя служив у правоохоронних органах. Мене виховували з розумінням, що чоловік має бути сильний, здоровий і розумний. Тому в бойовому гопаку так і є: боротьба тілесна, розумова і духовна», — розповідає Володимир.
Система гопака має чотири рівні підготовки, й бойовий — лише останній із них. Йому передують оздоровчий — спрямований на зміцнення тіла й розвиток витривалості; спортивний — змагальний, де відпрацьовуються техніка та правила поєдинку; і духовний, який формує внутрішні якості майбутнього лицаря. У книгах і посібниках Володимира прописані настанови гопаківця: не брехати, не оскверняти, слухатися своєї совісті, чинити добро. Здавалося б, це прості речі, та саме вони закладають фундамент гідної особистості й стають важливою частиною виховання.
Окрім моральних і духовних засад, навчання ґрунтується на державницькому патріотизмі, повазі до старших і шануванні власної історії. Тут не лише вчать, як перемогти супротивника, а й як долати власні слабкості та розвивати характер. Гопаківці пропагують здоровий спосіб життя, відмову від алкоголю, куріння та наркотиків, а тренування для багатьох підлітків стають шляхом подалі від вулиці й кримінального середовища. Учні шкіл гопака, окрім техніки двобою, занурюються у світ українських традицій та обрядів, опановують мистецтво співу й танцю, вчаться грати на народних інструментах. «Моя головна робота була виховати чоловіка чоловіком. Щоб він насправді був захисником своєї родини, дружини, дитини. Так, як виховували мене в дитинстві», — підсумовує пан Володимир.
Сорок років по тому: чим живе школа сьогодні
Цьогоріч Школа Бойового Гопака святкує своє сорокаліття. За цей час осередки мистецтва з’явилися не лише в різних регіонах України, а й за її межами — завдяки українській діаспорі в США та Канаді. Гопаківці брали участь у міжнародних змаганнях, виступали на фестивалях, а засновник школи Володимир Пилат спільно зі своєю ученицею Катериною Тарновською створили «Асгарду» — жіночу школу бойового гопака, яка розвиває власні освітні й виховні проєкти.
Сьогодні Школа Бойового Гопака для багатьох є не просто місцем тренувань, а справжньою школою життя. Випускники стають керівниками підприємств, викладачами, працюють у правоохоронних органах і Збройних силах України. «Розвиток має супроводжуватися досягненнями, які зробили учні. Й коли я аналізую, 96% моїх учнів здобули вищу освіту. Хіба це не є показник? Мені приємно бачити людей, які живуть здоровим способом життя. Я пишаюся ними, адже у здоровому тілі здоровий глузд», — каже пан Володимир.
Виховання на засадах доброти та відповідальності дає свої плоди: «Асгарда» організовує дитячі й молодіжні табори, реалізує проєкт «Літо для дітей», що підтримує малозабезпечені й неповні сім’ї та запобігає дитячій бездоглядності. Патріотичний дух, який виховує гопак, теж виявився на ділі: після Революції Гідності «Асгарда» долучилася до волонтерського руху, а десятки хлопців пішли на фронт. «В кожному хлопці сидить козак. І це доказала ця війна», — підкреслює Володимир.
За його словами, у 2025 році понад двісті вихованців школи, колишні тренери для підлітків, служать на передовій. Своїм прикладом вони втілюють головну ідею, на якій постійно наголошує засновник мистецтва: «Починати потрібно з себе: як ти живеш, як ти думаєш, що ти робиш». І, можливо, найточніше місію бойового гопака описує ще одна його думка: «Коли серед людей панує любов, тоді є злагода, тоді є добро. А коли є злагода і добро, є щастя». Можливо, саме це і є головна мета бойового гопака — навчити бути сильними, але водночас жити в мирі й творити добро.
Авторка: Діана Кільян