82-га десантно-штурмова «Буковинська» — одна з тих бригад, що з’явилися вже під час повномасштабної війни, але встигли пройти шлях, на який іншим потрібні роки. Від Роботиного до Курської операції її бійці заходили туди, де найважче, і щоразу тримали лінію. Це розповідь про підрозділ, який неформально кличуть «Пожежною командою» — і про людей, завдяки яким ця назва має вагу.
Оріхів і Вовчанськ, Вербове й Роботине, Курський та Краматорський напрямки — ці назви знайомі кожному, хто за час повномасштабної війни бодай кілька разів відкривав новини. Це одні з найзапекліших ділянок фронту, місця, де бойові зведення змушують завмирати серце. І всюди там працювала 82-га окрема десантно-штурмова Буковинська бригада. Попри свій молодий вік — підрозділ сформували у 2023 році — результативність бійців говорить сама за себе. Про формування бригади, її шлях і сьогоднішню роботу розповідає начальник відділення сил підтримки, майор Руслан «Гроза» Мотиль.
Формування бригади: шлях від батальйонної групи до “Буковинської”
Бригада почала формуватися вже під час повномасштабного вторгнення — наприкінці 2022 року, а остаточно структуру набрала на початку 2023-го. Фундаментом стала 3-тя батальйонно-тактична група, яка тоді входила до складу 80-ї десантно-штурмової бригади. До нового з’єднання приєдналися й військовослужбовці з інших підрозділів ДШВ — Львівської, Поліської, Січеславської та Таврійської бригад.
Передумови були цілком прагматичні: Десантно-штурмові війська стрімко розширювалися, і армія потребувала окремої штурмової бригади, здатної працювати на найгарячіших ділянках фронту. Саме 3-тя батальйонно-тактична група стала основою через свій бойовий досвід і той факт, що вже фактично діяла як невелика бригада — лише без офіційного статусу.
Після завершення формування підрозділ увійшов до складу 8-го корпусу десантно-штурмових військ ЗСУ, а у серпні 2024 року отримав почесну назву «Буковинська». Уже в перші місяці існування бригада почала отримувати сучасну техніку — від БМП Marder до Challenger 2 — що вплинуло на її подальшу боєздатність і роль у наступальних операціях.
Люди досвіду: хто став основою молодої бригади
Попри те, що бригада молода, її основу склали далеко не новачки. Після початку повномасштабного вторгнення до Збройних Сил добровільно повернулося багато офіцерів і сержантів, які мали досвід служби ще з часів АТО/ООС. Саме вони й стали кістяком нового підрозділу — людьми, які розуміли тактику, бойову дисципліну й реалії фронту, й одразу змогли створити робочі стандарти всередині бригади.
Мобілізаційна кампанія 2022 року дала змогу якісно доукомплектувати підрозділи. Тоді ще було достатньо вмотивованих і підготовлених людей, яких можна було цілеспрямовано відбирати під конкретні напрямки — зокрема й у нову десантно-штурмову бригаду. На цьому тлі поява 82-ї виглядала логічним продовженням розвитку ДШВ: вона отримала не просто особовий склад, а міцний кадровий фундамент, який дозволив бригаді з перших місяців працювати як повноцінне боєздатне з’єднання.
Перші бої: випробування на Запоріжжі й народження репутації
Першим великим бойовим випробуванням для 82-ї бригади став контрнаступ на Запорізькому напрямку — той самий важкий відтинок фронту між Роботиним і Вербовим, де російська оборона була нашпигована мінними полями й укріпленнями в кілька ліній. Це фактично було перше велике пряме завдання для новоствореної бригади.
Виконати всі поставлені цілі тоді не вдалося — і не лише через молодість підрозділу. Цей напрямок був одним із найскладніших у всій кампанії: сам по собі складний природний ландшафт, потужно укріплений силами противника, і значно гірший за багато альтернатив. Попри це, зроблено було багато. Бійці 82-ї зуміли зрушити лінію, вибити ворога з кількох позицій, провести евакуацію поранених під щільним вогнем і фактично пробити місцями першу лінію оборони. Це вплинуло на весь подальший хід подій на півдні.
Саме там, у перших боях поблизу Роботиного, почала формуватися репутація 82-ї — бригади, яка заходить у найнесприятливіші ділянки й працює попри обставини. Згодом ця репутація лише міцнішала: підрозділ підтвердив її й на Харківщині, і під час Курської операції.
Недарма бригада отримала й нештатну назву — «Пожежна команда». Так її почали називати самі бійці через те, що саме 82-гу найчастіше кидали на найгарячіші ділянки фронту, де потрібно було стримати або «загасити» стрімке просування противника. Цей унікальний позивний виник природно — як відображення того, як підрозділ працював на Харківському та Курському напрямках, тримаючи темп там, де інколи здавалося, що його тримати просто неможливо.
У тилу ворога: операція, що переписала уявлення про можливе
Під час Курської операції 82-га бригада працювала в умовах, яких Україна не бачила з часів Другої світової війни. Основним чинником успіху став ефект раптовості. Сили супротивника знали про можливість такого маневру, але не встигли підготувати повноцінну оборону на кордоні. Саме цей короткий часовий люфт і дав змогу українським підрозділам швидко перейти кордон, зайняти опорні пункти та просунутися вглиб області.
Сил і засобів для проведення операції було достатньо: 82-га мала техніку, яку вже випробувала на запорізькому напрямку, і добре скоординований особовий склад. Важливу роль відіграли суміжники — передусім 80-та і 95-та десантно-штурмові бригади, які підтримували наступ флангами, а також інші залучені підрозділи, що забезпечували прикриття, логістику й розвідку.
Усі разом вони створили той темп дій, який і визначив успіх перших тижнів: ворог просто не встиг вибудувати оборону, а українські сили працювали глибоко в його тилу. Швидкість, точковість та відсутність зайвого розголосу сприяли успішному виконанню бойових задач. Курська операція, без сумніву, змінила уявлення світу про спроможності української армії.
Після Курщини: нові напрямки й нові виклики
Після Курської операції 82-га не зникла з перших смуг — навпаки, швидко повернулася на інші гарячі напрямки. До вторгнення на Курщину бригада вже мала серйозний досвід на Харківщині, зокрема на Вовчанському напрямку, де довго й упевнено тримала оборону та стримувала російські спроби просунутися. Після завершення активної фази Курської операції підрозділ перекинули на інший ключовий відтинок фронту. Станом на літо 2025 року бригада працює на Краматорському напрямку — про це офіційно повідомляли в публікаціях ArmyInform, підкреслюючи, що підрозділи продовжують виконувати складні бойові завдання, не втрачаючи свого темпу й репутації.
Цінності та покоління: що бригада передає новим бійцям
Станом на сьогодні, бригада вже має велику вагу й авторитет в силах ЗСУ. У бригади є свій внутрішній кодекс, який тримається на простих речах: взаємопідтримці, відповідальності й умінні нести службу без зайвого героїзму на словах. Саме ці цінності вони намагаються передати новому поколінню — тим, хто приходить за контрактом «18–24». Для молодих це можливість не просто потрапити до бойового підрозділу, а навчитися в людей із реальним досвідом АТО/ООС та повномасштабної війни. У такому середовищі формується не лише боєць, а й характер, якого потребує сучасна армія.
Голос родин: хто тримає тил і пам’ять
Попри те, що бригада воює на найгарячіших напрямках, за нею стоїть потужний тил — родини військовослужбовців, які створили власну спільноту «Завжди перші 82 ОДШБр». Їхня робота — це і поширення інформації про безвісти зниклих та військовополонених, і вшанування пам’яті полеглих. Фактично вони стали голосом бригади: тими, хто привертає увагу суспільства й світу до питань, які сам підрозділ вирішити не може. Для багатьох бійців жінки з цієї спільноти — це найближча й найстійкіша підтримка з дому.
Восени 2025 року «Завжди перші 82 ОДШБр» працюють над фотовиставкою з особистими листами до воїнів — проєктом, присвяченим зниклим і полоненим. Це спосіб нагадати, що значна частина військовослужбовців бригади досі перебуває в полоні або що їхнє місцеперебування невідоме. Виставка мандрує країною: Київ, Чернівці, Одеса, Львів. Узимку спільнота планує виїзд за кордон, аби донести цю тему до міжнародної аудиторії.
Одна з організаторок, Світлана Шуст, зізнається, що найважчі моменти починаються не тоді, коли доводиться перевозити стенди чи вирішувати технічні питання. Найболючіше — коли листи, написані до безвісти зниклих, доводиться переписувати вже як прощальні. І коли від міста до міста додаються нові портрети — у середньому по 20–30 — бо бригада і далі тримає запеклі напрямки й продовжує зазнавати втрат. Спільнота працює без волонтерської допомоги, самотужки тягнучи весь проєкт, і найбільше засмучує те, що медійної підтримки майже немає. Про бойові успіхи 82-ї знають багато хто, а от ціну цих успіхів розуміють одиниці.
«Кожен воїн ДШВ — це герой. Навіть знаючи, що вони можуть не повернутися, вони йдуть уперед», — каже Світлана.
Попереду — робота: бригада, яка не зупиняється
82-га бригада продовжує працювати там, де потрібна найбільша витримка і найбільша відповідальність. Її шлях ще далекий від завершення, але вже зараз зрозуміло, що ця історія пишеться людьми, які роблять свою роботу впевнено й без зайвих слів. Попереду — нові завдання, і бригада зустрічає їх, так само як і раніше: тихо, зібрано і з усвідомленням того, що кожен день цієї війни залежить від їхньої стійкості.
Авторка: Діана Кільян
