Після 24 лютого український книжковий ринок перестав бути «поза політикою». Читачі дедалі частіше звертають увагу не лише на сюжети й жанри, а й на імена на обкладинках — та на позиції, які стоять за цими іменами. У цій публікації йдеться про популярних письменників, чиї книги видаються в Україні після 2022 року, і про вибір, який у підсумку залишається за читачем.
Після початку повномасштабної війни з полиць книгарень почали зникати книги, видані російською мовою, російських авторів та видавництв. Стало моветоном вишукувати примірники «російської класики», тоді як акцент читацької уваги обернувся до сучасних українських та зарубіжних авторів.
За чотири роки читачі стали вимогливішими, і це стосується не лише книжкового різноманіття. Українці дедалі уважніше слідкують за репутацією авторів і не хочуть бачити на полицях книгарень імена тих, для кого російська культура досі залишається «таємничою», а не імперською та кривавою. Для людей, яким доводиться регулярно існувати в реаліях російської агресії, важливо, аби принаймні книги залишалися безпечним простором.
Найбільш яскравим прикладом суспільної критики, яка дійсно вплинула на ситуацію, став скандал із видавництвом КСД та американською письменницею Софі Ларк. Видавництво вже встигло надрукувати наклад, коли у соціальних мережах почали ширитися факти з попередніх книг авторки: романтизація російської мафії, приписування Криму до росії, паплюження образу України та українців. Реакція читачів виявилася настільки різкою, що наклад був знищений і не потрапив у книгарні, а видавництво публічно вибачилося та розірвало контракт із письменницею. Цей випадок набув значного розголосу зокрема тому, що нині існує можливість обирати, що саме потрапляє у друк, попри це договір було укладено з авторкою, чия кар’єра майже цілковито побудована на романтизації російського.
Однак, попри такі прояви соціальної свідомості, український книжковий ринок досі залишається парадоксальним. Поруч із розмовами про культурну деколонізацію та відхід від усього російського на полицях книгарень усе ще чимало авторів із сумнівною репутацією. Крім того, постає питання: що робити з тими, хто «перевзувся» вже після того, як права на книги були куплені, а примірники регулярно додруковуються?
Одна з найважливіших речей, які пропонує книжковий ринок, — можливість вибору. І хоча зазвичай ідеться про літературні смаки, кейс Софі Ларк показав, що вибір може бути значно ширшим. Українські читачі вирішили, що не хочуть бачити її книги на полицях, і видавництво дослухалося до цієї позиції. Водночас відповідальність за усвідомлений вибір часто лежить саме на читачеві, адже можливості видавництв обмежені: контракти підписані, кошти сплачені, робота запущена, тоді як автор лише згодом озвучує власні погляди. Саме в таких ситуаціях вибір «читати чи не читати» перестає бути абстрактним і потребує знання фактів та розуміння контексту. Наступні кейси — лише кілька показових прикладів того, як ця дилема виглядає на практиці.
Брендон Сандерсон відомий українському читачеві завдяки циклам «Хроніки Буресвітла» та «З-імли-народжені». Його книги, попри чималий обсяг, який часом може лякати, стабільно очолюють топи продажів у різних книгарнях, а п’ята частина «Хронік Буресвітла» — «Вітер та Істина» — стала бестселером майже одразу після виходу. Твори Сандерсона в жанрі епічного фентезі припадають читачам до душі завдяки продуманій світобудові, складним сюжетним поворотам і динаміці, а сам автор називає свій стиль «прозорим, наче скляне вікно», що дає змогу насолоджуватися всіма підтекстами навіть у перекладах.
Як і значна кількість письменників, Брендон Сандерсон уникає прямих політичних заяв. У 2022 році автор ніяк не прокоментував війну росії проти України, — так само, як і протягом наступних чотирьох років. Однак, його книги продовжують офіційно видаватися в російській видавничій групі «Азбука-Аттікус», хоча, наскільки вдалось дізнатися, лише у межах чинних контрактів, укладених до 2022 року.
Однак, у лютому 2025 року українською читацькою спільнотою пройшлась хвиля незадоволення. Брендон Сандерсон виклав на своїй сторінці в Instagram відео, в якому розповідає про свої іноземні видання, зокрема — про російське. Письменник із захватом демонструє примірник і підкреслює «красу та естетичність» російського видання. У коментарях під дописом з’явилося чимало повідомлень від розчарованих українських фанатів, так само як і багато реплік від іноземних читачів про те, що «не все має бути політичним». Водночас сам письменник не відреагував на жоден із цих коментарів.
Варто зазначити, що в росії будь-які податки з внутрішніх продажів потрапляють до ресурсів, які фінансують російську армію. Тож прямо чи опосередковано, але з кожної офіційно проданої книги Сандерсона існує певний відсоток коштів, що спрямовується на війну проти України. Водночас у цьому питанні лунає і контраргумент: так само, як працює податкова система в росії, працює й американська — і певний відсоток коштів там також іде на фінансування українського спротиву.
Тож, читати чи не читати?
Поціновувачам детективів точно знайоме ім’я Жоеля Діккера, автора таких книг як «Правда про справу Гаррі Квеберта», «Загадка 622 номера», «Книга Балтиморів» та інших. Заплутані сюжети та неочікувані розв’язки покорили читачів, тож у «Видавництві Старого Лева» з 2017 року стабільно виходять переклади книг письменника. У 2025 році також було анонсовано вихід наступної книжки — «Дикий звір», яка мовою оригіналу вийшла у 2024.
Жоель Діккер швейцарець, однак не цурається публічно говорити про свої російські корені, — які насправді не такі вже й російські, а тягнуться до Хотина. Свою письменницьку кар’єру розпочав із новели «Тигр», яка оповідає про сибір та російського «героя», який всіх рятує. За неї ж він отримав першу нагороду, Міжнародну премію молодих авторів. Любов та романтизація російського прослідковується в усіх книгах письменника: персонажі з російськими іменами чи коренями, російські назви, локації, і ще чимало іншого. Та й сам автор ще у 2020-2021 роках сидів одразу на двох стільцях: записував відео для російських читачів й активно спілкувався з українськими фанатами.
Хоча роботи Діккера вже давно на книжковому ринку України, увагу в негативному сенсі звернули на них лише недавно. У 2025 році, після допису в книжковому блозі «Алінарія про книжки», почали випливати факти з діяльності автора, які для українських споживачів не надто очевидні, однак доступні. Це і продовження співпраці з російським видавництвом, і нові звернення до росіян, і жодних коментарів з приводу війни в Україні.
Попри те, що головна редакторка та співзасновниця видавництва Мар'яна Савка говорила, що не варто «знищувати доволі нейтрального Діккера, адже це буде негативно виглядати в очах світової спільноти», втриматися письменнику на українському книжкову ринку не вдалось. Останній цвях у співпрацю видавництва та автора забила відмова відповідати на лист, надісланий його літературній агентці. Основною метою цього листа було почути чітку позицію Діккера з приводу війни, однак письменник нічого не відповів. Тому восени 2025 року «Видавництво Старого Лева» оголосило про припинення співпраці: ВСЛ більше не буде друкувати нові наклади книг та купляти права на наступні історії; однак вже надруковані примірники залишаються у продажі.
Тож, читати чи не читати?
«Покинь, якщо кохаєш», «9 листопада», «Веріті» — ці книги точно знайомі любителям любовної драми та психологічного трилеру. Їхня авторка, Коллін Гувер, стала всесвітньо відомою в роки пандемії, й зараз не втрачає позицій: у 2024 році вийшла екранізації книги «Покинь, якщо кохаєш». Однак, ставлення до її книг було неоднозначним майже із початку, адже їх люблять і гейтять практично за одне й те саме. Одній частині читачів припало до душі те, як авторка висвітлює теми насилля, аб’юзу, психологічних травм та втрати близьких; інша ж частина називає це «романтизацією» цих тем.
Така ж неоднозначність панує не лише серед прихильників її книг, а й серед українських читачів. Після початку повномасштабного вторгнення у соціальних мережах часто можна почути приписування проросійських поглядів Коллін Гувер. Її постать часто зринає у відео, присвячених «проросійським авторам», в коментарях часто зустрічається теза «Коллін Гувер любить росію». Та фактичних підтверджень цьому немає. У власних соціальних мережах письменниця притримується аполітичної позиції, а її домашнє видавництво «Simon & Schuster» у 2022 році розірвало всі контракти з російськими видавничими домами, тож Гувер, хоч і де-факто, але також долучилась до бойкоту російського книжкового ринку. Попри відсутність будь-яких коментарів з приводу війни в Україні, Коллін Гувер ніколи не висловлювалась на підтримку дій росії, принаймні публічно.
Тож, читати чи не читати?
Поціновувачі темного фентезі та наукової фантастики, які щиро видихнули у 2022 році, на початку 2026 року так само щиро розчарувались. Джей Крістофф, відомий в Україні завдяки циклам «Хроніки Безночі» та «Сходження Аврори», видається в Nebo Booklab Publishing. Його книги написані непересічним стилем і мають темну, похмуру атмосферу, яка вже кілька років приваблює читачів — когось через любов до такого формату, а когось із цікавості.
Перша частина циклу «Хроніки Безночі» в українському перекладі була вже у процесі видання на початок 2022 року, й тоді ж всі читачі, які довго чекали на цю книгу, видихнули із полегшення, адже Джей Крістофф проявив чітку політичну позицію, підтримавши Україну та українців, й окрім цього, поширив посилання для допомоги, донатів та співпраці. Це не було єдиним виявом підтримки українців: у 2023 році письменник провів особистий ефір для українських фанатів, модерований сучасними українськими письменницями Наталією Довгопол, Дарією Піскозуб та Іриною Грабовською.
Та на початку 2026 року книжкову спільноту накрило хвилею розчарування, адже Джей Крістофф виклав на особистих сторінках у соціальних мережах лист-звернення до росії та російських читачів. Сенс цього листа полягав в тому, що письменник дізнався про цензурування його книг в російських виданнях, його це розлютило — адже це порушення авторських прав, — й тому він власноруч замовив російський переклад зацензурованої книги, й опублікував її у вільному доступі на своєму пантреоні, щоб «російські фанати мали можливість прочитати оригінальну версію». Після цього Джей Крістофф розірвав контракти із російськими видавництвами. Серед українців це здійняло хвилю обурення, в тому числі й через те, що зараз друком виходить трилогія «Сходження Аврори», й видання третьої книги ще у процесі, а дві попередні з’явились на полицях книгарень у 2024 та 2025 роках.
Тож, читати чи не читати?
Хейлі Ді Карлтон, більш відома як Х. Д. Карлтон — авторка популярних дарк-романів, зокрема циклу «Кіт та Миша», «Де Моллі?» та «Тобі боляче?». Її книга «Переслідування Аделіни» у 2024 та 2025 роках займала високі місця у топах продажів, зокрема через програму «Зимова єПідтримка».
Як і більшість авторів з цієї публікації, Х. Д. Карлтон не висловлювала свою позицію щодо війни в Україні, і загалом у своїх соціальних мережах не торкається ніяких тем, окрім творчості та окремих аспектів приватного життя. Знайти підтвердження її причетності до російських видавництв, особливо через українські домени, доволі складно. Єдиною інформацією було повідомлення про відмову продовжувати контракт по його завершенню з російським видавництвом Freedom в 2024 році. Однак, на сайті іншого російського видавництва, «АСТ», присутні анонси її шести книг на 2026 рік. Пошук через іноземні домени дозволив дізнатися, що Карлтон перезаключила контракт, й продовжить офіційно видавати свої книги у російському перекладі.
В Україні її книги видає видавництво Bookchef, й остання опублікована книга — «Тобі боляче?» — вийшла у 2025 році.
Тож, читати чи не читати?
Пауло Коельйо — бразильський письменник, найбільш відомий книгою «Алхімік», а також автор низки інших популярних романів, що роками стабільно продаються й в Україні. Його ім’я давно стало синонімом «позачасової» літератури, віддаленої від політики та конкретного історичного контексту. Втім, після початку повномасштабної війни росії проти України ця уявна аполітичність дала тріщину.
У 2022 році Коельйо опинився в центрі критики через публічні висловлювання, у яких назвав війну «українською кризою» та наголосив, що «не всі росіяни погані» і що не варто звинувачувати «простих людей». Попри численні пояснення з боку українців і міжнародної спільноти щодо неприйнятності такої риторики, письменник не переглянув свою позицію і публічно її не скоригував. Ідеться не про випадкову необережність у формулюваннях, а про сталу рамку сприйняття війни, яка за роки так і не змінилася.
Цілком очікувано, що книги Пауло Коельйо й надалі офіційно видаються в росії, зокрема у видавництві «АСТ». Водночас вони залишаються доступними й для українських читачів: фізичні примірники трапляються рідше, однак електронні версії продаються без обмежень, а окремі книжкові платформи пропонують і паперові видання англійською мовою.
На відміну від інших кейсів, у цій історії немає розірваних контрактів, публічних вибачень чи спроб дистанціюватися від російського ринку. Є лише послідовність і відсутність наслідків. Саме тому цей приклад є показовим: навіть відверта і незмінна позиція, яка знецінює досвід країни-жертви, не стає перешкодою для подальшої комерційної присутності автора ані в росії, ані за її межами.
Тож, читати чи не читати?
Наприкінці варто зазначити, що ця вибірка письменників та письменниць не є повною, адже на полицях книгарень досі чимало книг авторів, які уникають висловлювань про війну, продовжують співпрацю з російськими видавництвами та не цураються захоплюватися «російською душею». Однак, кожен із читачів, купуючи нову книгу, має можливість зробити власний вибір — чи хоче він чи вона читати роботи тих, для кого гроші не пахнуть. Це не заклик бойкотувати всіх, чиї погляди відрізняються, але нагадування про те, що кожен вибір має бути свідомим.
Авторка: Діана Кільян.