Початок 2022 року відкрив нову сторінку в історії української мови. Те, що ще вчора було вузькопрофесійною лексикою або чужими запозиченнями, сьогодні стало частиною повсякденного мовлення. Український медіапростір наповнився фронтами, діти називають домашніх улюбленців Патронами, а «Джавелін» — це вже не лише назва ракетного комплексу, а й ім’я для дитини.

Українська мова стрімко наповнилася військовою лексикою — настільки, що ми майже не помітили, як почали жити в «тилу». Слова, які за кілька років стали звичними й зрозумілими кожному українцю, ще зовсім недавно або не існували взагалі, або мали зовсім інше значення.

Ще донедавна числа 200 і 300 були просто числами. Сьогодні «двохсотий» означає вбитого у бою військового, а «трьохсотий» — пораненого. Навіть цифра «нуль» більше не нейтральна: тепер це перша лінія фронту.

Змінилися й асоціації. Слово «бус» тепер напряму пов’язується з ТЦК і новим терміном «бусифікація». «Дрон» перестав бути дитячою іграшкою: сьогодні це насамперед техніка, що несе руйнування й втрати. «Тривога» — не лише загальний психологічний стан суспільства, а конкретний сигнал про загрозу атаки. «Укриття» більше не місце, щоб перечекати негоду, а простір, здатний урятувати життя.

Та постає питання: чи завжди ми використовуємо військову лексику за призначенням? Чи не шкодить нам повсюдна мілітаризація мови? І як вона зрештою впливає на наше сприйняття світу?

Коли почались зміни?

Коли повітряні сирени починають визначати розклад уроків, а новини про обстріли стають буденністю, мова неминуче підлаштовується під нову реальність. Людям потрібні слова, щоб швидко називати загрозу, координувати дії та передавати інформацію в умовах постійної небезпеки. Саме тому військова лексика стала своєрідним порятунком — інструментом для чіткого й точного формулювання потрібного меседжу в конкретний момент.

Суттєвий вплив мав і інформаційний простір. Щоденні зведення Генштабу, офіційні звернення, телеграм-канали, новини та повідомлення місцевої влади сформували новий мовний фон. У ньому слова «обстріл», «дрон», «деокупація», «стабілізація», «гуманітарний коридор» звучать регулярно й сприймаються як частина звичайної реальності.

На мовні зміни вплинуло й те, що війна триває довго. Тимчасові слова зазвичай зникають разом із подіями, які їх породили. Натомість затяжні воєнні дії формують звичку: військові терміни й метафори поступово проникають у менеджмент, освіту, культуру й навіть у повсякденні розмови.

Які переваги має використання військової лексики?

Мобілізаційна функція військової лексики полягає у формуванні відчуття спільної справи та дисципліни. Слова на кшталт «фронт», «тил», «штаб», «резерви» чи «оперативне реагування» вибудовують логіку колективної відповідальності. Коли вчителі говорять про «освітній фронт», а театри — про «культурний спротив», вони вписують свою діяльність у ширший національний контекст, де кожна сфера має власну ділянку роботи. У цьому сенсі військова лексика допомагає швидко окреслити пріоритети й ролі.

Важливою є й психологічна функція. Війна створює стан постійної невизначеності, і людям потрібні слова, які повертають бодай мінімальне відчуття контролю над подіями. Чіткі терміни — «тривога», «укриття», «евакуація», «стабілізація» — перетворюють абстрактний страх на зрозумілий алгоритм дій. Названа небезпека стає структурованою, а отже дозволяє реагувати більш раціонально.

Окремо варто говорити про комунікативну ефективність військової лексики. Вона коротка, містка й зрозуміла широкій аудиторії. У кризових умовах немає часу на складні формулювання, тому слова «обстріл», «дрон», «гуманітарний коридор» або «критична інфраструктура» працюють як сигнали, що миттєво зчитуються. Саме через це військовий словник так легко закріпився в медіа, офіційних повідомленнях і повсякденному спілкуванні.

Водночас через мову формується наратив спротиву та ідентичності. Суспільство проговорює власну позицію й фіксує межу між «своїми» та «ворогом». Вислови про «стійкість», «оборону», «деокупацію» чи «відбудову» стають частиною колективної історії, яку країна розповідає про себе — історії не лише про втрати, а й про здатність чинити опір і відновлюватися.

Як це може зашкодити?

Військова лексика поступово нормалізує насильство. Коли слова на кшталт «фронт», «удар», «атака», «знищити» переходять у бізнес-переговори, політичні дискусії чи побутові розмови, вони змінюють тон комунікації, роблячи його жорсткішим і менш чутливим. Навіть у переносному значенні такі слова несуть емоційний заряд агресії та протистояння, що здатен посилювати поляризацію в суспільстві.

Мілітаризація мови також впливає на психологічний стан. Для людей, які пережили обстріли, окупацію або втрату близьких, військові терміни можуть ставати тригерами, що повертають до травматичного досвіду. Постійна присутність цієї лексики в новинах і повсякденному спілкуванні ускладнює процес відновлення й підтримує відчуття безперервної загрози — навіть у відносно спокійних умовах.

Ще один ризик — спрощення складних явищ. Військові метафори часто зводять багатовимірні соціальні, політичні чи економічні процеси до логіки «свій — чужий», «перемога — поразка». У такій риториці зникають нюанси, а замість пошуку рішень і компромісів домінує мова протистояння.

Чи залишиться військова лексика у широкому вжитку після завершення війни?

Слова, пов’язані з війнами, рідко зникають одразу після припинення бойових дій. Частина термінів закріплюється в загальному вжитку, набуваючи переносних значень або стаючи мовними маркерами певної епохи. Одні переходять у публіцистику, політичну риторику чи навіть гумор, інші ж поступово відходять і зберігаються переважно в художніх і історичних текстах.

Наразі зарано робити остаточні висновки щодо того, як саме зміниться мова після війни. Бойові дії тривають, а мовний простір і далі перебуває в русі, реагуючи на реальність швидше, ніж ми встигаємо її осмислити.

Авторка: Роксолана Жук