За останні роки українські медіа помітно змінилися. Їх стало більше — на будь-який смак і запит, а особливо важливо, що з’явилося багато студентських та молодіжних проєктів. Водночас після початку повномасштабного вторгнення країна втратила значну частину справді якісних медіа з великим потенціалом. Найболючіше — почали зникати незалежні редакції.

Насправді медіа зникали й раніше — часто ми навіть не встигали про них дізнатися, як проєкт уже закривався або ставав «на паузу». Головна причина незмінна — брак коштів. Більшість незалежних медіа існують майже виключно на ентузіазмі команди. У кращому випадку за місяць з’являється один-два донати, але на практиці навіть це трапляється не так часто, як хотілося б.

Частина українських медіа раніше працювала за рахунок міжнародного фінансування, однак після початку активної фази війни багато програм стали недоступними. Воєнні дії, політичні кризи та глобальні дискусії змістили фокус донорів і перекрили низку ініціатив та грантів. Українське фінансування також не зникло, але в умовах війни його головним пріоритетом залишається фронт, тож для медіа цей ресурс став украй обмеженим.

Попри це, не всі міжнародні шляхи фінансування закриті. Деякі програми досі працюють для України, і в нинішній реальності міжнародна підтримка для багатьох редакцій — уже не додатковий ресурс, а єдина можливість продовжувати роботу.

Як саме виглядає ця підтримка? Чому отримати її не так просто, як здається на перший погляд? Розглянемо це детальніше.

Як виглядає міжнародна підтримка незалежних медіа під час війни

Після початку повномасштабного вторгнення міжнародна підтримка українських медіа набула системного характеру. Серед основних донорів — USAID, Європейський Союз, NED, Internews, UNESCO, а також фонди окремих держав. Йдеться не про пряме фінансування держави, а про грантові програми для конкретних редакцій і проєктів.

Переважна більшість таких програм має конкурсну основу. Редакції подають заявки, описують свою діяльність, фінансовий стан, аудиторію та плани розвитку. Далі починається відбір, який може тривати місяцями. Для медіа це критично: потреба в коштах виникає «тут і зараз», тоді як грантова система не передбачає оперативного фінансування.

«Грантова підтримка для медіа дедалі частіше спрямована не на створення окремих матеріалів, а на збереження самої редакції як інституції», — пише «Детектор медіа».

Водночас у цьому й полягає одна з ключових проблем грантової моделі. Донорські організації часто зацікавлені у висвітленні конкретних тем, а не в довготривалому існуванні редакції. Через це медіа змушені оптимізувати команди: роботу трьох людей виконує одна. Така модель швидко виснажує колектив, демотивує журналістів і нерідко призводить до розпаду редакцій.

За форматом гранти умовно можна поділити на кілька типів. Перший — екстрена допомога: короткострокові програми на зарплати, оренду, техніку або релокацію. Другий — проєктні гранти, орієнтовані на серії матеріалів, розслідування чи документування воєнних злочинів. Третій — інституційна підтримка, що охоплює менеджмент, цифрову безпеку та психологічну допомогу журналістам.

Чому частина програм міжнародної підтримки не працює

Попри масштаб допомоги, значна частина грантових програм не дає очікуваного ефекту, особливо для малих і регіональних медіа. Одна з головних причин — бюрократичне навантаження. Підготовка заявок, комунікація з донорами, фінансова та наративна звітність вимагають окремих фахівців.

Для невеликих редакцій це часто непосильне завдання. Журналіст, який одночасно пише тексти, знімає відео і виїжджає на обстріли, фізично не може виконувати функції грант-менеджера.

«Для маленької редакції грант інколи стає ще одним фронтом, а не порятунком — бо потребує ресурсу, якого вже немає», — зазначає «Детектор медіа».

Інша проблема — нерівний доступ. Великі медіа з досвідом міжнародної співпраці, англомовними заявками та впізнаваним брендом мають значно більше шансів отримати фінансування. Локальні ж редакції, особливо з прифронтових територій, часто програють цю конкуренцію.

Ситуацію ускладнює й сама війна, яка руйнує будь-яке довгострокове планування. Проєкти, розписані по місяцях, стають нереалізовними через обстріли, відключення електроенергії або втрату співробітників.

Терміни реалізації допомоги та «підводні камені» для медіа

Ще один критичний аспект — час. У публічному просторі часто звучать заяви про «виділення коштів», однак між цими словами і реальним надходженням грошей минають місяці. Зазвичай від подачі заявки до старту проєкту проходить від двох до шести місяців, а іноді й більше.

Окрема проблема — жорсткі обмеження на використання коштів. Багато грантів не дозволяють покривати старі борги, гнучко змінювати бюджет або оплачувати певні витрати без погодження з донором. Це створює постійний конфлікт між реальними потребами редакції та умовами програми.

Ще один «підводний камінь» — грантова втома. Постійні конкурси, очікування рішень, звітність і дедлайни виснажують команди. У довгостроковій перспективі це ставить під сумнів стійкість усієї галузі.

Міжнародна підтримка незалежних українських медіа стала критично важливою. Вона дозволила сотням редакцій вижити, продовжити роботу та виконувати свою суспільну функцію під час війни. Водночас грантова система оголила структурні проблеми — нерівний доступ, бюрократію, залежність від донорів і відсутність сталих бізнес-моделей.

Гранти — не панацея, а лише тимчасовий інструмент. Питання фінансування незалежних медіа залишається відкритим і досі.

Авторка: Роксолана Жук