Назару 31 рік. Він народився у Львові, нині живе в Києві. За фахом - дизайнер інтер’єрів і художник-абстракціоніст, працює на фрилансі та виставляє свої роботи в Україні й за кордоном. З перших днів повномасштабного вторгнення його життя поділилось на “до” і “після” з волонтерством, яке стало невід’ємною частиною щоденної реальності.
«Родина знала: я роблю потрібні речі - і цього було достатньо».
Про свою сім’ю Назар говорить стримано, але з теплотою. Каже, що рідні завжди підтримували його морально, хоча й не до кінця розуміли масштаби та складність волонтерської роботи.
«Інстаграм, збори, логістика – деякі речі важко пояснити. Вони не знали, як саме і скільки часу я цьому присвячую. Але розуміли головне: я роблю щось важливе», – каже Назар.
Лише згодом хлопець озвучив родині суму коштів, яку вдалося зібрати за роки волонтерства. Зізнається: не впевнений, що йому повірили.
«Я почав волонтерити фактично одразу».
До волонтерства Назар долучився на третій день повномасштабного вторгнення. Друзі, які вже служили, потребували допомоги з перших днів.
«7 березня я шукав людей, через яких можна було передати медикаменти. 13-го – закрив перший збір для друга за два дні. 19-го – збирав на перший дрон. А наприкінці березня вже передавав тепловізори, дрон і навушники, а потім й першу машину для військових», – згадує він.
Паралельно були нічні сортування гуманітарної допомоги у Львові, пошук ліків, поїздки бусом, нескінченні відправлення. Питання «чи можу я стояти осторонь» просто не існувало.
Від хаосу - до системи.
Перший рік волонтерства Назар називає хаотичним. Уже в перший місяць сформувалася команда: частина людей працювала у Львові, частина - за кордоном. Шукали все: від форми й берців до прицілів, дронів та навіть глушників.
«Ми вчилися з нуля, що таке мультикам, гортекс, які дрони потрібні, як вони працюють. Увесь вільний час – читали, розбиралися, вникали», – каже Назар.
З часом процеси стали більш структурованими. Сьогодні його основний фокус – дрони, машини та генератори. Хоча, зізнається, кожен збір на авто – це складно: документи, перегін, ремонт. Але відмовити він не може.
Труднощі, які постійно змінюються.
Волонтерство, за словами Назара, – це постійна динаміка. Щороку з’являлися нові виклики: митниця, податкова, банки, логістика, дефіцит техніки з потрібними характеристиками.
«Проблеми змінюються, але з часом знаходяться рішення. Мені дуже таланило на хороших людей», – підкреслює він.
«Я давно відчуваю себе беземоційним».
Найболючіше у волонтерстві – усвідомлення того, скільки часу триває війна. Назар зізнається, що з роками емоції притупились.
«Колись додавали сил закриті збори й слова вдячності. Зараз я просто радий, якщо допомога дає результат. Мабуть, це і є те, що тримає», – говорить хлопець.
Спогад, який залишиться назавжди.
«У 2023 році я купив великий аграрний дрон для друга. По нього приїхав батько його побратима. Ми поговорили, він щиро тішився допомозі. А за тиждень я дізнався, що його син загинув», – розповідає Назар.
Про вигорання і дві реальності.
Волонтерство відкрило в Назарі лідерські якості та навички менеджменту. Він керував командами із сотень людей – і навіть не уявляв, що зможе це робити. Та разом із цим прийшло й вигорання.
«В одній реальності ти оперуєш мільйонами, купуєш машини. В іншій – рахуєш гроші на власній картці й економиш на їжі. Мене дуже зламав цей постійний стрибок між цими світами», – зізнається він.
Були моменти, коли Назар закривався від людей і не знаходив сил навіть на звичайну комунікацію.
«Людей достатньо. Це фантастично».
Попри втому, Назар намагається бачити позитив. Каже, що людей у волонтерстві достатньо, варто лише подивитися на залученість у соцмережах.
«Довіра будується, якщо ти працюєш чесно і прозоро. Інакше волонтерство не має сенсу», – переконаний хлопець.
Щодо ролі держави – Назар радше покладається на власну ініціативу, ніж на зовнішню підтримку.
«Бути волонтером – це триматися за людяність».
Для Назара волонтерство – це про внутрішній вибір.
«Це відчути в собі цю крихку людяність і не відпускати її. Ми дуже часто її губимо», – каже він.
Тим, хто вагається допомагати, він радить не боятися страхів і невдач.
«Навіть крихітна допомога дає сенс. А сьогодні знайти ці сенси - надзвичайно складно» – поділився хлопець.
«Не заради, а всупереч».
На запитання, що дає сили рухатися далі, Назар відповідає після паузи:
«Ми всі дуже втомлені. Але мені допомагає розуміння спротиву. Не заради справедливості, а всупереч несправедливості» – додає Назар.
Автор: Роксолана Промкіна