Олександрі 29 років. Вона виросла в Києві, працює у сфері культури та організовує кінофестивалі й культурні події в Україні й за кордоном. Через роботу та особисті обставини її життя зараз проходить між Києвом і різними європейськими містами.
Після початку повномасштабної війни вона, як і тисячі українців, почала шукати спосіб бути корисною. Спочатку це було плетіння маскувальних сіток, згодом - благодійні збори та культурні події на підтримку війська.
«Спочатку просто хотілося бути корисною»
Своє волонтерство Олександра не називає чимось особливим. Каже, що робить приблизно те саме, що й багато людей з її кола.
«Мені складно ототожнювати себе з волонтерством, бо здається, що я роблю це на доволі базовому рівні, як і більшість людей з мого оточення».
Першим досвідом допомоги стало плетіння маскувальних сіток у березні 2022 року, в той час, коли багато українців перебували в шоковому стані.
«Тоді всі були завмерлі від нашої трагедії і не дуже розуміли, що робити. Але бажання бути корисними було дуже сильним».
Чому вона довго не наважувалася відкривати збори
Попри бажання допомагати, організовувати власні збори вона почала не одразу. За її словами, довгий час її стримували сумніви.
«Перші один чи два роки повномасштабного вторгнення я переживала, що не зможу зібрати гроші через маленьку аудиторію підписників. Тому довго зволікала».
Зрештою вона все ж наважилася, і зрозуміла, що навіть невелика аудиторія може допомагати.
Сьогодні вона організовує збори для друзів і знайомих, допомагає з додатковими банками та проводить благодійні культурні події з краудфандингом на потреби Сил оборони України.
«Зборів стає більше, а люди бідніють»
Однією з найбільших труднощів сьогодні вона називає втому та економічні проблеми.
«Банок і зборів стає все більше, а люди бідніють. Збирати кошти стає складніше, і часто донатять одні й ті ж самі люди».
Особливо болісними є ситуації, коли збір може не встигнути допомогти.
«Найстрашніше - це не встигнути зібрати або зібрати вже тоді, коли ці кошти не можуть допомогти конкретним людям чи бригаді, бо їх убили росіяни».
Чому іноземці майже не донатять
Ще один момент, який її демотивує - це байдужість частини іноземної аудиторії.
Оскільки вона працює з міжнародними культурними подіями, має багато знайомих за кордоном.
«У мене багато приятелів з інших країн, але приблизно 90% донатів, які приходять на мої міжнародні банки - від українців».
Водночас підтримку вона знаходить у своєму колі друзів.
«Сил додають подруги й друзі, які служать, волонтерять і не опускають рук».
«Мене підтримує віра у силу адекватної меншості»
Попри складнощі, волонтерство дало їй важливе відчуття підтримки.
«Напевно, воно додало мені впевненості у силі адекватної меншості».
Особливо її надихають донати від незнайомих людей.
«Мене надзвичайно підтримують перекази від людей, яких я не знаю особисто, але які повірили в мою надійність і щирість».
Водночас вона скромно говорить про власний внесок.
«Моє волонтерство, як на мене, це маленький внесок порівняно з тим, що роблять інші волонтери, яких я знаю. Вони вкладаються в це неймовірно самовіддано».
Волонтерство перестало бути нішевою діяльністю
На її думку, за час повномасштабної війни волонтерство стало значно ширшим явищем.
«Воно перестало бути нішевою діяльністю. Для свідомої частини населення, яка не служить, підтримка війська стала невідʼємною частиною життя. Принаймні я на це дуже сподіваюся».
Втім, проблеми залишаються - передусім нестача ресурсів і людей.
«Довіра вже більш-менш сформувалася за ці роки. Але ресурсів і людей завжди мало, особливо це видно по роботі моїх друзів, які волонтерять у значно більших масштабах».
«Почніть з маленького»
Тим, хто вагається долучатися до допомоги, вона радить не боятися зробити перший крок.
«Якщо ви вагаєтеся, то, скоріше за все, вже ухвалили рішення - просто сумніваєтеся, чи вийде з першого разу».
Її порада проста - почати з невеликої справи.
«Обіцяю, що вийде. Просто почніть з чогось маленького і спробуйте знайти спільноту, яка вже має досвід у цьому напрямку».
І додає фразу, яку сьогодні часто повторюють українці:
«Як то кажуть, або у війську, або для війська».
Автор: Промкіна Роксолана